22 березня з нагоди Року віри відбулась проща до концентраційного табору "Майданек", - місця, де з 1941 до 1944 року, безневинно загинули десятки тисяч невинних людей, а між ними, чимало українців, серед яких був також блаженний Омелян Ковч.
Пережиття від побаченого на власні очі важко передати словами... Прибувши до Майданеку заздалегідь ми мали можливість пройти екскурсію по таборі. Перше, що вразило, - це масштаб цієї машини смерті. Сучасний музей у Майданеку займає площу 96 га. Щоб перейти з одного кінця табору в другий потрібно 10-15 хвилин. Хоч, відомо, що у 1944 році концентраційний табір Майданек був розбудований на немислимі 277 га.
Довкола концтабору - подвійна огорожа колючого дроту, між якою, електричний дріт, - щоб цілковито унеможливити втечу в'язнів. На території Майданеку - кілька десятків різних приміщень, серед серед яких, бараки і склади, газові камери і крематорії...
До Майданеку практично щоденно привозили людей на важкі роботи. Люди були змушені працювати тут по 16 годин на день, а ті, хто не міг працювати, труїли газом у спеціальних камерах, або розстрілювали, а їхні тіла - спалювали у крематоріях. Прах та останки продавали родичам загиблих, або просто змішували з гноєм використовували для удобрення грунтів.
Людей мучили не лише фізично, але і духовно, позбавляючи в'язнів будь-якої гідності. Їх повністю обстригали, видавали невідповідний до розміру одяг і дерев'яне взуття, кожному присвоювали особовий номер.
Персонал Майданеку виділявся особливою жорстокістю і нелюдяністю. Задля розваги вони могли познущатися і вбити в'язня. Чоловік, який працював у крематорію настільки любив свою роботу, що вирішив жити у самому приміщенні крематорію, поряд із печами, у яких практично цілодобово спалювалися людські тіла.
3 листопада 1943 року, протягом одного лише дня, за наказом Гіммлера, у Майданеку розстріляли 18000 євреїв. Нацисти назвали цей день операцією «Ернтефест», що з німецької означає "Свято збору урожаю"...
Після екскурсії ми зібралися на спільний Молебен, а відтак відбулися демонстрації слайд шоу та вистави про бл. Омеляна Ковча, який теж був ув'язнений і загинув у концтаборі Майданек, до останнього свого подиху служивши співв'язням та шануючи людську гідність, не залежно від народності.
На завершення прощі паломники з різних кутків світу пліч-о-пліч пройшли хресну дорогу стежками концтабору... На вулиці була страшенна холоднеча, - мороз і сильний вітер, які з одного боку проймали нас аж до кісток, а з іншого - допомогли глибше зрозуміти і пережити всю трагедію Майданека. Ми пройшли шляхом десятків тисяч жертв концтабору, починаючи від так званої "чорної дороги", по якій люди заходили у Майданек, і закінчуючи великим монументом, який споруджено із землі, праху і людських останків, які виносили із крематорії... Ці пережиття важко передати словами...
"Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці... Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами... Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов... Нехай Господь помилує їх..."
(із Листів бл. Омеляна Ковча)
Немає коментарів:
Дописати коментар